В усьому винен Джірайя. Серйозно. Це його провина, що Орочімару звик постійно мати за напарника галасливого типа, який постійно нестримно реготав.
Рожевий лак
В усьому винен Джірайя. Серйозно. Це його провина, що Орочімару звик постійно мати за напарника галасливого типа, який постійно нестримно реготав. Тож тепер, коли поряд з ним була базальтова колона, яка випромінювала вселенський холод, він почувався незручно. Це його роль! Це Орочімару завжди кидав холодні погляди на Джірайю!
Зміна ролей йому не сподобалася. Пробитися крізь захисний бар’єр цієї базальтової колони, яка випромінювала вселенський холод, було неможливо. Орочімару зміг допекти в Акацукі всіх. Всіх, крім Учіхи. Учіха Ітачі здавався непробивним.
Навіть жарти (тут Орочімару мав покласти руку на серце і визнати, що він вкрав їх у Джірайї) не допомагали пробити цей товстий шар броні. Неприємний було те, що у відповідь був лише крижаний погляд. І більше нічого. Учіха навіть словом не реагував на його вибрики.
Орочімару підтискав губи, зітхав, пробував знову і знову зазнавав невдачі, після чого все починалося спочатку. Учіха Ітачі залишався довбаною базальтовою колоною, яка випромінювала такий холод, що могла заморозити все на світі. А Орочімару намагався пробитися крізь товсту захисну стіну, щоб побачити реакцію живої людини.
Інші члени Акацукі були щасливими. Орочімару, який періодично доводив мало не до серцевого нападу людей, які, здавалося, нічого не боялися, тепер мав лише одну мету і повністю зосередився на ній.
Після невідомо якої спроби він вирішив, що потрібно почати з простого. Щось таке буденне, на що спочатку не звертають увагу, але це може струснути до самої основи. Орочімару швидко придумав, що це буде. Його план геніальний! Неперевершений! Ха-ха-ха, всі мають захоплюватися його генієм!
Залишилося лише вмовити базальтову колону…
Учіха на диво легко погодився. Орочімару спочатку не повірив. Навіть непомітно ущипнув себе за руку. Базальто… тобто, Учіха от так просто взяв і погодився? Щось у лісі здохло!
Отже, так, Учіха Ітачі погодився прийти до кімнати Орочімару. Тож він міг починати втілення плану. Спочатку, звісно, потрібно заколисати настороженість гостя. Тому Орочімару влаштував Учіху у зручному кріслі з широкими підлокітниками, а потім… дістав кілька пляшечок з лаком для нігтів.
Саме так! Все геніально – просто! Вони все одно фарбують нігті, то чому б не додати трохи кольорів у їхній червоно-чорний світ?
– Вибирай будь-який, – щедро запропонував Орочімару. Ясна річ, все було не так просто. Хоча ззовні вони виглядали як різні відтінки чорного, але всередині була вся рожева палітра!
Учіха байдуже знизав плечима.
Орочімару вдав на обличчі смуток, але всередині душі задоволено потер долоні. Ідеально! Те, що треба! Він обрав найяскравіший відтінок рожевого лаку.
Нарешті цей момент настав! Втілення його геніального плану!
Орочімару постарався зробити це максимально театралізовано. Плавно відкрутив кришечку і підніс пензлик з лаком до нігтя Учіхи. Його серце калатало. Зараз! Зараз це станеться!
Нічого. Нуль. Абсолютне і безпросвітне ніщо. Жодної реакції.
Орочімару поглянув в очі Учіхи Ітачі. Спокій. Крижаний і непорушний спокій. «Гаразд, – подумав Орочімару. – Гаразд. Він не реагує, але інші зреагують». Орочімару з задоволенням подивиться, як членів Акацукі перекосить від дисонансу. Учіха Ітачі – і рожевий лак. Сама похмурість – і такий милий колір. Контраст! Потрібно зіграти саме на цьому.
Один план не вдався, але Орочімару швидко придумав інший. Не менш геніальний, і який точно спрацює. Інших на емоції пробити було набагато легше.
Тож він старався. Накладав лак з усією любов’ю, ніби художник, який писав своє найвеличніше творіння.
Закінчивши, Орочімару задоволено подивився на свою роботу. Ідеально. Навіть якщо цю довбану баз… е-е, цього непробивного хлопця не взяло, але інших точно зачепить.
Хоча він не міг відмовити собі в останній спробі.
– Ну як? Подобається? – з вдаваною ніжною усмішкою запитав Орочімару, вказуючи на результат своїх старань.
Учіха Ітачі байдужим поглядом мазнув по своїм рожевим нігтям, подивився прямо в очі співрозмовнику і холодним тоном сказав:
– Дуже.
«Чорти б тебе взяли! – сердито подумав Орочімару. – Чого ж ти такий не пробивний…?!»
Рука Учіхи Ітачі різко вистрілила в його бік. Швидко. Так швидко, що він навіть не встиг зреагувати. Його схопили за комір і смикнули.
Орочімару знадобилося кілька секунд на усвідомлення ситуації, однак цього вистачило на те, щоб Учіха Ітачі вислизнув з кімнати. Провівши базал… е-е, Ітачі поглядом, він подивився на пляшечку рожевого лаку. Кілька секунд просто витріщався, а потім взявся фарбувати собі нігті.
Закінчивши з цим, Орочімару дмухав на лак, щоб той швидше висох, і думав, що в усьому винен Джірайя. Серйозно. Якби не цей галасливий тип…!
І ні, Орочімару не думав про те, як би розвести Ітачі ще на пару поцілунків. Абсолютно. Точно не думав. Ні.
~ ~ ~ ~
За помилки й одруки прошу вибачення, потім перегляну та виправлю.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Коментарі
Дописати коментар