Вень Цін схрестила руки на грудях, похмуро дивлячись на Вей Вусяня. – Про що ти лише думав? – сердито, але неголосно сказала вона. – Навіщо притягнув сюди вбивцю?
Алкоголь був просто алкоголем. До того ж не надто міцним. Голова зранку не боліла, а вчора він не зробив нічого такого за що було б соромно. Здавалося, Мо Сюанью мав би відчувати полегшення, але ні, з моменту пробудження його не полишав неспокій. Ніби легкий серпанок тривоги навис над ним.
Запам’ятай мене, Він засинає, згадуючи його. Уві сні мариться знайомий сміх, а вранці не хочеться розплющувати очі, зустрічати новий день, бачити рідних, бо найдорожчої людини серед них нема. Та сміх тане, щезають розмиті чорні плями з краплинами червоного, і він розплющує очі, зовсім не радий тому, що прокинувся. Доброго ранку, Небесні Глибини.
Лань вистрибнула зі стіни, як риба з води, Албус Дамблдор на мить завмер. Цей патронус… Він похитав головою. Неможливо. Мертві не могли надсилати звістки живим. Лань підбігла до столу, стукнула копитом – він майже почув цей звук – і поглянула ніби прямо в очі директора школи.
Щоразу, коли Енджі, маленьке рудоволосе сонечко, стоїть поряд із Северусом, у грудях Джеймса стискається від напруги. Він силою волі змушує себе залишатися на місці. Навіть, коли молодший брат піднімає дівчинку на руки. Особливо, коли він бере її на руки.
Сіріус ніколи не звертав уваги на чашки. До посуду йому було абсолютно байдуже. До цього дня. Хрещеник раптом ні з того ні з сього вирішив подарувати Северусу Снейпу подарунок.
Северус, здалося, на мить осліп. Зникла церква, заповнена гостями, священник, зникли голоси, запахи. У світі, крім нього, залишилися тільки одна людина. Його наречена, що повільно переступила через поріг.
Кав’ярня крихітна-крихітна, якщо не знати, де вона знаходиться, то точно пройдеш мимо. Вона непримітна, заховалася за кількома великими будівлями – і, коли її вперше бачать, то сильно дивуються: поряд з такими гігантськими спорудами щось настільки маленьке?!