Це хитре мруження! Ця усмішка з ледь помітною ноткою «Зараз я щось утну». Хитруваті косі погляди. Тихе хихотіння під ніс. Курамі навіть старатися не потрібно було, він уже знав, до чого це вело. О, так! Це був він – запах проблем!
Я вимагаю лисенят!
Це хитре мруження! Ця усмішка з ледь помітною ноткою «Зараз я щось утну». Хитруваті косі погляди. Тихе хихотіння під ніс. Курамі навіть старатися не потрібно було, він уже знав, до чого це вело. О, так! Це був він – запах проблем!
Курама надто добре знав свою людину, щоб пропустити ці сигнали. Вони прожили все життя разом. Все життя Наруто, звісно. Його, Курами, життя не обмежувалося кількома десятками років.
Але слід повернутися до Наруто. До Наруто, який щось задумав. І це щось стосувалося Курами.
Не те щоб це тривожило. Він – Курама, неймовірно могутній, прекрасний, відомий і… кхм… Загалом, Курама анітрохи не боявся того, що міг утнути Наруто. Чого він за їхнє спільне життя не бачив? Його нічим не здивувати.
Принаймні Курама так думав.
А потім Наруто поділився з ним ідеєю, яку виношував не один день.
– Повтори, будь такий ласкавий, що ти сказав? – Курама і ввічливість були поняттями протилежними. Але зараз у нього просто не було іншого виходу. Можливо, якщо він зробить щось незвичне, то ситуація виправиться?
Наруто повторив.
Курама відчув, як в нього дибки стала шерсть.
Це просто… абсурд!
– Це абсолютно і точно неможливо, – відрізав Курама і гордо відвернувся.
Але коли це йому допомагало? Правильно – ніколи!
Наруто просто обійшов і став з іншого боку. Курама подумки зітхнув і спробував на лапах пояснити, чому ідея його людини абсурдна. Чи це спрацювало? Звичайно, ні.
Наруто запропонував почати з малого.
– Чому б тобі не спробувати перетворитися на людину?
Курама витріщився на цю пропозицію.
Йому, величному і прекрасному, – перетворитися на людину?! Та він ніколи…!
Наруто подивився на нього щенячими оченятами. Великими і блакитними. Курама заплющив очі. Він нічого не бачить. Нічого!
– Будь ласка!
Курама підняв лапи і закрив вуха. І не чує!
Через деякий час Наруто втомився і пішов. Здавалося б, він переміг. Але ні! Наруто повернувся на наступний день. І все повторилося. Наруто пішов, але повернувся на наступний день. І так повторювалося не один раз, аж поки Курама не здався.
– Я спробую, але нічого не обіцяю.
На диво, йому легко вдалося перетворитися на людину. Ще жодного разу Курама не думав, що матиме здібність, про яку шкодуватиме.
– О! О-о! О-о-о! – Наруто був настільки радий, що не міг більше нічого сказати.
Однак щойно Курама зрадів, що все закінчилося, як його людина знайшла слова.
– А ти можеш відростити лисячі вушка у цій формі?
Курама хотів сказати «ні». Справді. Дуже сильно. Але хто йому кілька днів мотав нерви? Простіше змінити напрямок руху річки або ліс поміняти місцями з горами, ніж переперти Наруто, який собі вбив щось у голову.
Тому… так, Курама здався. Лисячі вушка? Та будь ласка. Лисячі хвости? Та будь ласка, ось усі дев’ять.
Наруто кілька секунд витріщався на нього. Курама похмуро дивився у відповідь. Він – непохитний. Скеля, що витримує удари моря. Самотнє дерево, що зустрічає пориви вітру. Його стійкість… Наруто раптом осів на землю.
Курама забув про всю свою непохитність і кинувся до своєї людини. Якщо в нього такі слабкі нерви, то міг би про це і не просити! Наруто через кілька секунд прийшов до тями і з абсолютно ідіотською усмішкою сказав, що його збила з ніг гарнюність Курами.
Ага. Гарнюність. Зрозуміло. Хвилинку. Гарнюність?!!
– Наруто! Нема такого слова!
– Я його щойно вигадав.
Курама глибоко вдихнув і попросив у неба терпіння. Воно йому точно знадобиться.
***
Терпіння Курамі справді знадобилося. Буквально на наступний день. Тому що Наруто вирішив утілити свою ідею в реальність. Іншими словами, отримати лисенят. Курама досі не розумів, який боком це було пов’язано з ним.
Однак своїй людині не відмовив – і вони пішли шукати для нього наречену. Спочатку Курама думав, що Наруто мав на увазі лисиць. Він навіть уявляв, як його людина буде смішно їх ловити. Однак фантазії закінчилися, так і не почавшись. Бо нареченими виявилися представниці раси людей.
Курама завис. Хіба ідея полягала не в отриманні лисенят? Чому йому пропонували обрати людину? Чому йому взагалі пропонували обрати партнерку, коли Наруто міг просто заскочити в ліс і наловити собі купу лисенят?
Він набрав якнайбільше повітря в легені, плануючи розчавити ідею своєї людини логічними аргументами, однак проти нього використали заборонений прийом. Наруто використав свою ультимативну навичку: Жалібний погляд синіх очей. Курама був переможений, що до першого раунду.
«Гаразд, – подумав він, – гаразд, з Наруто діло не буде. Я пробити його товстий захист не зможу, але інші люди не мають такого товстого захисту!»
Курама вирішив відігратися на нещасних дівчатах. То вони високі, то вони низькі, то надто худі, то надто товсті, то ніс якийсь не такий, то очі маленькі, то груди пласкі, то груди великі, то дупа надто кругла, то дупа надто рівна, то ноги криві, то надто рівні і стрункі. Загалом Курама чіплявся до всього. Перший місяць це було ще з вогником, а другий він вже втомився і почувався винним, що вигадував якісь образливі причини, щоб відмовити дівчатам. Однак Курама не здавався. Але чи здався Наруто? Ні. Здавалося, це його ще більше розпалило.
На третій місяць пошуків нареченої Курама мимохідь подумав: може, слід вибрати якусь з дівчат? І здригнувся від цієї думки. Йому потрібна була допомога. Когось такого, хто може забалакати Наруто і той природним чином змінить свою думку.
Коли Курама задумався над варіантами, то одразу викреслив Саске Учіху. Далі була Сакура. Далі Какаші. Перебравши всі доступні варіанти, він зупинився на ідеальному кандидаті. Орочімару! Ця зміюка кого хочеш забалакає.
З цим Курама і пішов до Наруто. Використавши недавно знайдений талант до замилювання очей і розвішування локшини на вухах, він розповів своїй людині, що пристрасно кохає Орочімару. Тому інші варіанти навіть не розглядав.
Наруто подивився на нього з болем в очах.
– Орочімару?
– Так.
– Але він, ну…
– У нього незвична краса. І він розумний.
Наруто сердито засопів і почав ходити вісімками. Він гмикав. Хитав головою. Потім кивав. Махав руками. Стискав кулаки…
Курама з цікавістю стежив за цим моноспектаклем. Яка драма! Які емоції! Чим все закінчиться?!
– Гаразд. Орочімару так Орочімару. Я з ним поговорю. Особисто.
На це Курама і розраховував. Якщо йому пощастить, то Наруто буде зайнятий кілька місяців.
Його людина вирішила відправитися на пошуки Орочімару негайно. Перед цим, звичайно, Наруто не забув сказати Курамі поводитися чемно і нікого не їс… тобто, нічого не руйнувати. Він і не планував цього робити. Навіщо? У людей стільки смачної їжі!
Перший місяць Курама насолоджувався тишею. Бо ніхто не мотав йому нерви. Наруто відправився на пошуки Орочімару, а гості рідко приходили. Чому? Бо зазвичай Наруто ходив до всіх у гості! За другий місяць Курама встиг насолодитися всіма видами їжі, яка пропонувалася у Коносі, й обрати кілька страв як улюблені. Коли минав третій місяць раптом показалися Сакура і Саске. Курама з усією добротою, на яку був здатен після того, як вони зіпсували йому обід, сказав, що Наруто шукає Орочімару. Гості цій новині чомусь не зраділи.
Коли почався четвертий місяць, прийшов Какаші. Довго-довго дивився. Курама довго-довго дивився у відповідь. Так вони сиділи деякий час, а потім Какаші різко піднявся і пішов, не сказавши ні слова. На наступний день з ним прийшли Сакура і Саске. Курама подумав, що, можливо, слід один разочок закинути їх кудись дуже далеко. Але робити цього не став. Наруто б засмутився.
Протягом четвертого і п’ятого місяця до нього навідалася купа людей. Курама терпів. Його людина не схвалювала насильства. Принаймні безпричинного. Курамана задумався над тим, яка причина звучала б достатньо правдивою. Хоча він мав визнати, що візити Какаші, Сакури і Саске були не такими вже поганими. І навіть Сай здавався терпимим.
Коли минуло шість місяців, Курама почав нервувати. Він досі відчував Наруто, але не міг визначити напрямок, куди той дівся. Чи то його людина зайшла надто далеко, чи то хтось заважав…
Однак щойно Курама хотів кинути все та йти шукати Наруто, той повернувся сам. Ну, не сам, а з Орочімару.
– Хмм. А він нічого такий, – сказав Орочімару, поки що обмацавши Курами в людському образі лише очима.
– Я ж казав. Він навіть лисячі вушка може відростити!
– Справді?
Курама злегка сіпнувся під поглядами цих двох, але лисячі вушка відростив.
– О-о! – протягнув Орочімару.
– Скажи! Він і хвости може зробити! Всі дев’ять!
– О? – чорні очі заблищали ще більшою цікавістю.
Курама ковтнув, але хвости відростив. Усі дев’ять.
Орочімару підійшов і з неабиякою цікавістю почав вивчати лисячі вушка і хвости. Людські частини тіла увагою теж не обходив. Але не мацав. Поки що.
– Хмм. Дітки цікаві вийдуть, – задумливо протягнув Орочімару і, поглянувши в очі Курамі, усміхнувся.
– Так! Лисенята! – радісно вигукнув Наруто.
Курама ж подумки застогнав. Хай йому чорт! Чому на думку не спав хтось інший?! Впертість Наруто помножена на інтерес божевільного експериментатора ще і не до таких результатів могла призвести.
***
– Лисенята! Лисенята! – щасливо наспівував Наруто, граючись з дітьми Курами.
Раптом з лабораторії показався Орочімару.
– Курама, любий, скажи своїй людині, що він має піклуватися про власних дітей, добре?
~ ~ ~ ~
За помилки й одруки прошу вибачення, потім перегляну та виправлю.
У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
Коментарі
Дописати коментар