Без болю. Пролог

– Де твоя сестра?

Пролог

– Де твоя сестра?

Вень Нін смикнувся. Він дивом не впустив трави, які підготував для ліків. Ц-цей голос… Заклинатель обернувся і з поклоном сказав:

– Ста-старша сестра пішла в місто.

Кам’яне обличчя Вень Джульов не додавало спокою. Спопелитель Ядер тут… Вень Ніну раптом стало холодно. Йому захотілося сховатися. Втекти кудись.

– Ти ж вмієш лікувати?

– Т-так.

– Іди за мною.

Вень Нін почувався безпомічним як дитина. Якби сестра була тут, вона насварила б його і так глянула на небажаного гостя, що той і слова проти не сказав би. Але тут був лише він. І йому було так страшно сказати щось цьому вічно хмурому чоловіку. Вень Нін не міг набратися хоробрості, щоб запитати куди і чому вони ідуть, тому безмовно пішов слідом за чоловіком. У животі скручувався вузол.

Вень Джульов привів його до кімнати Вень Чао. Відкривши двері, він сказав:

– Подбай про лікування другого панича.

Гостре бажання розвернутися, схопити Вень Джульова за грудки і добряче потрясти омило тіло Вень Ніна гарячою хвилею. Заради неба, чому він не сказав про це раніше? У заклинателя при собі нічого, крім трав і мішечка з ліками низької якості, які Вень Нін завжди носив з собою.

Сестра палатиме від люті.

– Проходь.

Вень Нін кинув на Спопелителя Ядер погляд, але зайшов не сперечаючись. На його подив, Вень Джульов не зайшов за ним, а залишився у коридорі і зачинив двері, залишившись на варті.

Вень Чао сидів на ліжку. Він дивився у вікно і не звертав уваги на те, що відбувалося. Подумки зітхнувши, Вень Нін сказав:

– Цей учень ордену вітає панича.

Вень Чао кліпнув і повільно, дуже повільно – ніби йому навіть ворушитися було важко – повернув голову та поглянув на заклинателя.

– Ти… хто? – з певними труднощами, немов слова завдавали болю, сказав другий син голови ордену.

О, ну, звісно. Звідки Вень Чао міг знати ім’я Вень Ніна?! І так завжди. Вень Нін дуже хотів закричати. Ну, або зламати що-небудь. Він не тінь, не невидимка, не… Заклинатель заштовхав ці думки глибше.

– Вень Нін, паничу.

– Вень… Нін? – здавалося, Вень Чао здивувався.

– Це моє ім’я.

– Підійди…

Вень Чао простягнув до нього руку. Вень Нін, зробивши кілька кроків, мало не спіткнувся. Придивившись, він зрозумів, що нігті зламані, пальці вкриті подряпинами, ніби їхній власник намагався роздерти голими руками кам’яну стіну. Зап’ясток – Вень Нін навіть не усвідомив, коли опинився поряд й обережно обхопив пальцями простягнуту долоню – роздертий до м’яса. На другій руці було те саме.

Виглядало так, ніби Вень Чао бився у путах, марно намагаючись вирватися.

Приголомшено втягнувши повітря, Вень Нін нарешті зрозумів, що весь цей час відчував знайомий запах. Кров. Вся кімната просякнула запахом крові! І хоча рани на зап’ястках виглядали страшними, лише вони не могли бути джерелом такого сильного запаху.

Вень Чао слабко стиснув руку Вень Ніна і зазирнув йому в очі.

– Як… мене звати? – прошепотів він. – Яке в мене ім’я?

– Вень Чао. Ваше ім’я – Вень Чао…

~ ~ ~ ~

За помилки й одруки прошу вибачення, потім перегляну та виправлю.

У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Переклади романів і мальописів.

Для непрямої підтримки можете прогулятися по сайту.