Ситуація була бентежною, тому Мо Сюанью вирішив запитати:
– З моїм іменем щось не так?
Авторка: Silver Raven
Бета (редактор): нема
Фандом: Засновник темного шляху | Mo Dao Zu Shi
Персонажі: Мо Сюанью, Вей Вусянь
Рейтинг: R
Жанри: фентазі, романтика, драма, яой
Попередження: нема
Дисклеймер: всі права на героїв і героїнь книги належать правовласникам. Я пограюсь і поверну на місце.
Розмір: міді
Статус: в роботі
Розміщення на інших ресурсах: питайте, я кусаю ніжно.
Опис: Мо Сюанью опинився в іншому світі і його негайно відправили до нареченого.
Повернись живим тут.
Госпітальєри тут.
Благодійний фонд Сергія Притули тут.
Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Розділ 3
Ситуація була бентежною, тому Мо Сюанью вирішив запитати:
– З моїм іменем щось не так?
– Що? – Вей Вусянь на мить озирнувся. – А, ні, все добре. Все… чудово.
Погляд «нареченого» ніби приклеївся до написаного імені. Мо Сюанью нахилив голову, намагаючись зрозуміти у чому справа, але так і не знайшов чогось особливого. Стенувши плечима, він озирнувся навколо.
Вони стояли у спальні. Кімната була захаращена так само, як і решта будинку. Мо Сюанью поглянув на двері.
– Отже, де я буду жити?
– Тут, – відповів Вей Вусянь.
– Тут, тобто, у цьому будинку?
– І це теж, тепер це буде твоя спальня.
Тепер? Тоді до цього вона належала комусь іншому, правда? Хоча… навіщо думати над цим, якщо відповідь і так очевидна.
– Це ж твоя спальня, правильно?
– Я можу поспати на підлозі, – Вей Вусянь відповів так, ніби це була невелика справа.
Мо Сюанью опустив погляд на підлогу. Він, звичайно, розумів, що був дитиною розпещеного зручностями двадцять першого століття, але сумнівався, що тут люди аж так сильно нехтували своїм комфортом. Крім того, навряд чи тут була сучасна система підігріву.
– Холодне буде, – зауважив Мо Сюанью, піднявши очі на Вей Вусяня.
– Ти за мене переживаєш? – «наречений» озирнувся на нього й усміхнувся.
– Ну, звісно…
– Не турбуйся, я можу скористатися талісманом. Схожим на той, що повісив тобі на спину.
– Талісман? – Мо Сюанью спробував повернути голову так, щоб зазирнути за спину, але, звичайно, його гнучкість подібних трюків не дозволяла.
Вей Вусянь коротко засміявся і підійшов до нього. Через мить Мо Сюанью тримав у руках жовтуватий папір з червоним написом. Раптом йому стало прохолодно.
– То ось чому я не відчував холоду?!
– Так. Хороша річ, еге? Коли ми зупинялися на ночівлю, я використовував один такий, щоб тобі було тепліше.
– О, безмежно за це вдячний, – усміхнувся Мо Сюанью.
Тепер йому стало зрозуміло, чому він не мерз ночами.
– Отже, проблема вирішена?
Мо Сюанью глянув на «нареченого», потім перевів погляд на ліжко.
– Не бачу причин, щоб ти спав на підлозі. Ми обоє там помістимося.
– Як? – театрально задихнувся Вей Вусянь. – Ми удвох будемо спати на ліжку? Та хіба ж я посмію зробити щось таке?!
Мо Сюань кліпнув очима на цю реакцію.
– Ти смієшся, так? Смієшся. Я бачу, що в тебе кутики губ смикаються.
Він не розумів цієї надмірної драматичності. Вони не збиралися робити чогось особливого. Це всього лише необхідність, продиктована обставинами. Мо Сюанью сильно сумнівався, що в цей час дотримувалися аж таких суворих норм. А також сумнівався, що тут все зводили до сексу. Хоча… можливо, він помилявся?
«Наречений» голосно засміявся. Заспокоївшись, він сказав:
– Вибач, вибач, не гнівайся.
– Я не гніваюся.
– Я бачу, як ти хмуришся.
– На мені вуаль.
– Вона нічого не приховує.
– То допоможи мені її зняти, я уявлення не маю, що вони там накрутили, – буркнув Мо Сюанью, потягнувшись до голови.
Весь цей час вуаль міцно трималася на ньому, ніби її цвяхами прибили. Звичайно, цвяхів не було, але шпильки так у волосся заплутали, що сам він їх не витягне.
– Упевнений? – у голосі Вей Вусяня прозвучала якась дивна нотка.
– Так, я її можу зняти лише видерши собі половину волосся.
– Такого допустити не можна, – похитав головою «наречений» і підійшов ближче.
Мо Сюанью завмер, щоб Вей Вусяню було зручніше виплутувати шпильки з волосся. Спритні пальці, здавалося, пурхали над пасмами. Вони висмикували одну шпильку за іншою. Мо Сюанью навіть не встиг зрозуміти, коли «наречений» витягнув їх усі – вуаль почала плавно опускатися вниз, щоб упасти на підлогу, але Вей Вусянь швидко підхопив червоний шматок тканини.
– Я залишу її собі. Можна?
– Звісно, – кивнув Мо Сюанью. Потім він потрусив головою, відчуваючи неабияку легкість. – У тебе добре виходить. Може ти допоможеш мені і всі ножики зняти?
– О, – Вей Вусянь обійшов і став перед Мо Сюанью, – ти навіть не спробуєш?
– Що не спробую?
– Напасти на мене, – усміхнувся «наречений».
– Я, звичайно, розумію, що у людей різні уподобання, але вже вибач, я в таке не граю.
Холодок пробіг по хребту Мо Сюанью. Хоча складалося таке враження, що Вей Вусянь не збирався на нього нападати, але ніхто не міг гарантувати, що це справді так.
– В таке не граєш? В яке таке? – поцікавився «наречений».
– У всяке різне, чим люди займаються у ліжку, – дав розмиту відповідь Мо Сюанью. – Мені таке не подобається.
– Але ти пропонував спати разом, – драматично задихнувся Вей Вусянь.
Мо Сюанью майже повірив, що він в особливо вульгарній формі запропонував переспати прямо тут і зараз.
– Я пропонував спати разом на ліжку, нічого більше.
– Як?! І не буде першої шлюбної ночі?!!
– Ти випадково не театральний актор? – не втримався від запитання Мо Сюанью.
– Ні. А що, схожий? – з усмішкою поцікавився Вей Вусянь.
– Ну, – Мо Сюанью зміряв його поглядом, – на актора ти більше схожий, ніж на демона.
«Наречений» голосно засміявся.
– Такого мені ще не говорили. Ха-ха, ти справді диво, Мо Сюанью.
– Ти хотів сказати «дивний», так?
– Ну, якщо тобі це більше подобається…
– Зупинимося на диві, – Мо Сюанью трохи помовчав, дивлячись на Вей Вусяня, що хитро посміхався. – То як щодо ножів? Буду відвертим, я не знаю, як їх знімати, але ремінці вже перетисли мені все, що могли.
– Хмм… Гаразд, – Вей Вусянь підійшов ближче, – показуй, я тобі допоможу.
Мо Сюанью показав. І розказав. Де і що. Він також негайно зізнався у тому, що не знає чи є серед зброї щось з отрутою, і попросив бути обережним.
– Не хвилюйся, – «наречений» усміхнувся і, зробивши незрозумілий жест, почав розплутувати ремінці.
Йому довелося витратити на це досить багато часу. І річ була не в тому, що зброєю бідного Мо Сюанью обвішали з ніг до голови. Вся проблема була в ремінцях. Їх затягнули так, що без прокльонів і недобрих побажань тому, хто власне це і зробив, не обходилося. Дійшло до того, що Вей Вусянь почав розрізати ремінці. Магією, як зрозумів Мо Сюанью.
– Про що вони думали? – сердито сказав «наречений», намагаючись розплутати ремінець на лівій нозі. Той не піддавався, тож Вей Вусянь провів пальцем по шкіряній смузі – і та в мить розпалася. – Тобі ж усе перетиснуло, – він легенько помасажував червону смугу вище коліна.
– Сумніваюся, що вони взагалі про щось думали, – сказав Мо Сюанью.
Вей Вусянь присів перед ним, тож він дивився на маківку «нареченого». Навіть ріжок немає – і вони кажуть демон, га?
– Тебе це анітрохи не бентежить? – Вей Вусянь підняв на нього очі.
– Що мене має бентежити? – запитав у відповідь Мо Сюанью.
– Ти майже голий переді мною.
– Відколи це оголена нога почала рахуватися як майже голий? – здивовано запитав він.
Вей Вусянь підняв брову, а потім тихо засміявся.
– О, ти справді диво.
Мо Сюанью злегка нахмурився. Він мало розбирався в етично-моральних нормах цього часу. Хоча правильніше буде сказати: зовсім не розбирався. Цілком можливо, що оголена нога тут і зараз вважалася жахливим порушенням цим самих етично-моральних норм.
Хоча з боку Вей Вусяня не було реакції, ніби він вчинив щось неприйнятне. Ба більше, «наречений», здавалося, насолоджувався ситуацією.
– Зовсім на нього не схожий… – зі слабкою усмішкою на губах сказав Вей Вусянь.
– На нього не схожий? – негайно вхопився за слова Мо Сюанью.
– М? – Вей Вусянь підняв погляд. – А… Я пізніше розкажу.
Це не була пряма відмова, але Мо Сюанью відчув, що зараз не варто наполягати на негайній відповіді. Однак обмовку він запам’ятав. Отже, ім’я і несхожість на когось… Надто мало, щоб робити якісь висновки.
Закінчивши звільняти Мо Сюанью від зброї, Вей Вусянь випрямився і сказав:
– Я підберу тобі щось зі свого одягу. Чари і талісмани зручні речі, але навіть вони не допоможуть, якщо ти постійно ходитимеш в тонкому ханьфу.
– О… Дякую, – Мо Сюанью легенько всміхнувся.
Хоча йому було складно зрозуміти, чим продиктовані дії «нареченого», але у них не відчувалося лихих намірів. Принаймні поки що. Проте тепер непевність ситуації не виглядала загрозливою. Ба більше, він не нервував, а швидше відчував цікавість. Яка дедалі більше зростала.
Чому Вей Вусянь приєднався до супроводу? Чому взаємодіяв з Мо Сюанью? Навіщо допомагав? Його цікавило, чим були продиктовані ці дії. Двох крихітних клаптиків інформації бракувало навіть для того, щоб вибудувати якусь гіпотезу.
~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~ ~
За помилки й одруки прошу вибачення, потім перегляну та виправлю.
Бажаєте зробити мені приємно?
У мене є Patreon і Банка. Buymeacoffee. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.
(ﾉ◕ヮ◕)ﾉ*:･ﾟ✧ Погуляйте кілька хвилин по сайту. Вам неважко, мені приємно, і це теж буде підтримкою ♥
Коментарі
Дописати коментар