Перейти до основного вмісту

Пустощі чи ласощі

Ранок, очевидно, був недобрим. Ерен зрозумів це з притишеного бурмотіння на кухні.

Повернись живим тут. | Госпітальєри тут. |
| Благодійний фонд Сергія Притули тут. |
Русоріз тут. | Шахедоріз тут.


Пустощі чи ласощі

Ранок, очевидно, був недобрим. Ерен зрозумів це з притишеного бурмотіння на кухні. Зазвичай їхня з Мікасою мама о цій порі наспівувала щось бадьоре або слухала якийсь жвавий подкаст, поки готувала сніданок. Але цього разу з кухні долинало невдоволене бурмотіння.

Ерен, переконавшись, що молодша сестра ще спить, вирішив дізнатися, що сталося.

Карла Єгер стояла обличчям до великого вікна і спиною до дверей.

– …роблю з мухи слона? Я роблю з мухи слона? – запитала Карла, правою рукою вона тримала біля вуха смартфон, а лівою стиснула стіл так, що побілілі кісточки. – Ми домовилися, Гришо. Пам’ятаєш? Сіли і як дорослі люди про все поговорили. І домовилися. Ти пообіцяв мені, що повідомлятимеш про час і місце зустрічі за кілька днів! – гнів, ніби тріщання вогню, що починав пожирати суху траву, прорвався у голос матері.

Ерен зайшов на кухню і тихо зачинив за собою двері. Карла кілька секунд слухала бурмотіння, що долинало зі смартфона.

– О? Ти маєш власне життя? У тебе змінилися плани? Як мило, – Ерен був більш ніж впевнений, що якби їхні з Мікасою батьки зараз зустрілися, то Карла виплюнула б у пику Гриші цілу склянку отрути. – Але, знаєш, у мене теж є власне життя. Свої плани. Я сьогодні маю супроводжувати Мікасу на її прогулянці з подругами. Ти ж знаєш, що сьогодні Гелловін, правда? І ти ж не забув, що нашій молодшій доньці всього сім?

Зі смартфона знову полилося незрозуміле для Ерена бурмотіння, але щоб там їхній батько не сказав – він зробив помилку. Карла глибоко вдихнула, ніби дракон, що ось-ось виплюне потік вогню.

– Тобто, я нічого не отримаю? До чого тут я, Гришо? Мова йде про нашу доньку! Нашу спільну дитину! Вона з’явилася на світ не тому, що я розмножуюся поділом. Ти теж постарався! Що?! Ах ти ж…

Гриша Єґер, очевидно, поклав слухавку, бо Карла гнівно подивилася на смартфон.

– Сучий син! – вона повернулася і побачила сина. – О. Ерене, доброго ранку.

– Ранку. Що він хотів?

– Щоб ми зустрілися сьогодні. О п’ятій дня. Дві години їхати у сусіднє місто і стільки ж повертатися назад. І ще чорт зна скільки часу він буде допікати мені аліментами!

– О, – Ерен не знав, що сказати.

Їхні з Мікасою батьки розлучилися рік тому. Ерен було двадцять, тому питання аліментів його не стосувалося. Крім того, він ще у шістнадцять почав працювати на неповний робочий день, щоб мати власні кишенькові гроші. Мікаса ж, пізня дитина Карли і Гриши, могла б стати причиною суперечки у суді, але судовий процес пройшов досить гладко. Батьки полюбовно домовилися про розлучення. Поділили майно, Гриша сам наполіг на аліментах. А тепер якийсь біс штрикнув його у ребра – і він почав допікати їм цим питанням. Точніше, матері.

Карла, звісно, всі претензії відбивала. Вона мала кілька кав’ярень, тому могла забезпечити себе з дітьми. Ерен знав, що останнім часом мати думала над тим, щоб відмовитися від аліментів. Вона виношувала плани в обмін на це примусити Гришу підписати договір, що він не зможе вимагати в Мікаси доглядати його в старості. І, звісно, батько не зможе бачити з нею зараз.

– Вибач, сину, – Карла підійшла погладила Ерене по плечу, – він зіпсував мені настрій з самого ранку, тож я не змогла стримати нарікань.

– Та все гаразд, я розумію. Ти поїдеш?

– У мене нема вибору, він буде постійно дзвонити і нагадувати, – Карла зітхнула.

– Ну, так, – кивнув Ерен. – Тоді я нагляну за Мікасою і її подругами.

– Ти ж планував провести вечір з друзями?

– О, ну… – Ерен на мить відвів погляд. – Я не хочу бачити пику Жана.

– Ага, – протягнула Карла, киваючи. – Ну, я буду вдячна за допомогу. Дівчатка планують зібратися о шостій, тобі всього лише потрібно наглядати за ними. Я повідомлю іншим мамам, що мене замінить син.

– Добре.

Карла, очевидно, не стала відкладати цю справу, вона негайно написала у чаті для батьків і через кілька секунд пирхнула.

– А коли я погодилася наглянути за дітьми, вони так не раділи.

Ерен здивовано глянув на маму. Вона підморгнула йому і помахала смартфоном:

– Закладаюся, це тому, що ти такий гарний.

– Ні, вони просто раді, що їм не потрібно змінювати плани на вихідні, – він похитав головою. – Мені приготувати сніданок?

– О! Ні, ні, я приготую, а ти з Мікасою подивися ранкове шоу. У мене сьогодні нема сил на танець пані Розі, – тихо засміялася Карла.

Ерен кивнув. Танець пані Розі сміливо можна назвати гімнастикою. Саме те, що потрібно для енергійних дітлахів.

– Пані Розі…? – прозвучав сонний голос позаду них.

Карла й Ерена подивилися туди. Сонна Мікаса зі скуйовдженим довгим волоссям одною рукою потирала очі, а іншою притискала до себе м’яку іграшку у вигляді рожевого слизу – пані Розі.

– О, серденько, ти вже прокинулася, – проспівала Карла, підійшла до доньки і цьомнула її у скроню.

– Пора вмиватися, мала, скоро почнеться ранкове шоу, – сказав Ерен і розтріпав чорне волосся сестри.

Мікаса виструнчилася, її очі засвітилися:

– Ранкове шоу!

– Так, – кивнув Ерен, – сьогодні субота, на вихідних головна зірка – це пані Розі.

– Ми будемо танцювати? – сповненим надії голосом запитала Мікаса.

Ерен не втримався і широко всміхнувся.

– Так. На жаль, мама сьогодні не встигла приготувати сніданок раніше, тому танцюватимемо лише ми удвох. Але упевнений, що завтра вона до нас приєднається. Правда ж?

– Звісно, – усміхнулася Карла. – Біжіть вмиватися.

Ранкові процедури не зайняли багато часу. Мікаса вмилася, переодягнулася з піжами у спортивний костюм, поцяткований рожевим слизом. Ерен уже чекав на неї у вітальні. На телевізорі грала заставка ранкового шоу.

– Готовий? – запитала Мікаса, ставши поруч з братом.

– Настільки, наскільки можливо. На жаль, таких великих костюмів з пані Розі не роблять, – драматично зітхнув Ерен. Він знав, що Мікасі це подобалося.

– Ти міг би обрати пана Пінка.

– На жаль, таких великих костюмів не роблять і з паном Пінком, – ще більш драматично зітхнув Ерен.

Мікаса захихотіла.

– Починається! – радісно сказала вона, побачивши, як пані Розі перетворилася з рожевої краплі слизу на рожеву желейну фігурку.

– І вдих – руки вгору! І видих – руки вниз! Що ми кажемо? – запитала пастельно-рожева фігурка з екрана телевізора.

– Пані Розі! – в один голос відповіли Мікаса й Ерен, виконуючи вправи.

– Пані Розі, – підтвердив голос з екрана. – І вдих – руки розвести! І видих…

Коли ранкова руханка закінчилася, Ерен відчув, що футболка промокла. Вирівнявши подих, вони з Мікасою відправилися мити руки, після чого пішли на сніданок.

Поки сім’я з трьох їла, Карла сказала доньці, що виникли певні проблеми і їй потрібно після обіду поїхати. Коли вона говорила, то старанно ігнорувала телефон, який уже кілька разів вібрував.

Мікаса цій новині явно не зраділа. Ерен чітко бачив, як молодша сестра випнула губу. Титанічним зусиллям волі він стримав бажання витягнути телефон і зробити фотографію.

– Ой, мамо, глянь, Мікаса мене зовсім не любить. Вона не хоче, щоб я її супроводжував, – жалісливим голосом сказав Ерен, щоб подражнити сестру.

Карла пирхнула і сховала усмішку за чашкою кави.

Мікаса ж, широко розплющивши очі, почала запевняти Ерена, що вона його любить і зовсім не проти, щоб він ішов з ними.

– О, ну тоді, поки в нас є час, ми можемо сходити в магазин і подивитися, чи не привезли квіткову пушку пані Розі.

Здалося, що на голові Мікаси з’явилася додаткова пара вух, які негайно підстрибнули, ловлячи кожен звук.

– Правда? – з сяючими очима запитала молодша сестра.

– Правда, – підтримала Карла. – Зараз переодягнемося і підемо в магазин.

– Так! – щасливо вигукнула Мікаса, піднявши руки вгору.

Карла, фиркнувши від сміху, нахилилася до сина і прошепотіла:

– Хто б міг подумати, що той шматок милого рожевого слизу має цілу колекцію зброї, га?

– Величезну колекцію, – засміявся Ерен.

***

Ранок Леві почався з того, що на нього хтось приземлився. На щастя, цей хтось був досить легенький. На біду, цей хтось володів таким потужним голосом, що чув весь район:

– Тату, прокидайся!

– Ще п’ять хвилин, – буркнув Леві у подушку. 

– Тааатууу!

– Так, сонечко? – не розплющуючи очей, запитав Леві.

– Тааатууу!

– Що таке, Іззі?

– Ми сьогодні йдемо до дядька Елвіна!


– Ервіна, – виправив Леві, розплющуючи очі. – Дядько Ервін буде плакати, якщо ти знову назвеш його Елвіном.

– Але мені так подобається! – Рудоволоса дівчинка звелася на ноги. – Елвін! Елвін! Елвін! – Іззі почала підстрибувати.

Леві лежав, очікуючи коли підстрибувальний шторм мине.

– Елвін! – заверещала Іззі і, зістрибнувши з ліжка, вилетіла зі спальні.

Леві ще трохи полежав. Але, знаючи, що Ізабелла скоро повернеться, він встав. Пора готувати сніданок. Про гелловінську вечірку в Ервіна він зараз думати не хотів.

***

Коли їхня мама поїхала на зустріч з батьком, Ерен допомагав Мікасі вибрати костюм.

– Справді не будеш одягати бойову форму пані Розі? – поцікавився він.

– Ні, я буду нінджя!  

– Але в тебе нема такого костюма, – Ерен злегка нахмурився.

– Є чорна водолазка і штани! – Мікаса негайно дістала з шафи потрібне.

– А маску чи що там потрібно?

– Я позичу твій чорний шарф!

– Нінджя з шарфом? – Ерен злегка всміхнувся.

– Бо він під прикриттям!

– Угу. І що ще візьме наш нінджя під прикриттям?

– Катану і метальні зірки.

Ерен кивнув. Іграшкова колекція зброї Мікаси складалася не тільки зі спорядження пані Розі. Вона також мала іграшкову катану, нунчаки, чакру, метальні зірки і ще купу всього. Чесно кажучи, Ерен навіть не був упевнений, що в нього в дитинстві було стільки іграшкової зброї.

– Добре. Тоді переодягайся, а я знайду шарф, – сказав він, виходячи зі спальні Мікаси.

Насправді шарф не потрібно шукати. Він спокійно собі лежав на верхній полиці разом з шапками і рукавицями. Ерен дістав рюкзак. І першим ділом поклав туди аптечку з великим запасом пластирів, на яких зображена пані Розі. Далі були худі. Одна для нього, а інша – менша – для Мікаси. Велика упаковка вологих серветок. Паперові носові хусточки. Дві звичайні хустинки. Пляшка води. Печиво. Склавши це в «тривожний» рюкзак, Ерен задоволено кивнув.

Не те щоб він міг все передбачити, але принаймні під рукою був певний запас. Ерен глянув на годинник. Час переодягатися. Їм скоро виходити.

Костюма на Гелловін у нього не було. Ерен все одно планував під якимось приводом відмовитися від відвідування вечірки, щоб не слухати цілу ніч розповідь Жана про його нову дівчину. В основному тому, що тон цього Конепикого буквально кричав про те, що він вважає: в Ерена жодних шансів знайти дівчину. Жан просто напрошувався, щоб йому вмазали. Однак, так, костюма в Ерена не було. Тож він просто одягнув теплі чорні спортивні штани і теплу сіру сорочку. Попри те, що вони жили в досить теплому регіоні, осінні вечори і ночі були доволі прохолодними.

Взявши сумку на пояс, він закинув туди гаманець, телефон і ключі. Ерен, тримаючи рюкзак і шарф, попрямував до кімнати Мікаси.

– Ти вже? – постукав він у двері, але не відчинив їх.

– Так! Мені потрібен шарф! І допомога! – відповіла сестра.

– З чим? – поцікавився Ерен, відчиняючи двері. – Ось шарф, тримай.

– Дякую, – Мікаса притисла чорну тканину до себе. – Можеш зав’язати мені хвостики?

– Можу, – дещо збентежено відповів Ерен.

Зазвичай Мікаса сама зав’язувала собі волосся. Вона казала, що була достатньо дорослою і могла зробити це без допомоги інших.

– Так! – радісно підстрибнула молодша сестра і побігла до столу. – Ось! Гумки для волосся з пані Розі! Я хочу, щоб її було видно!

– А, – до нього дійшло. У Мікаси не виходило зав’язати ці гумки так, щоб пластинка з пані Розі була нагорі. Тому з цим зазвичай допомагала або мама, або він. – Зрозумів. То нінджя буде з рожевими гумками для волосся, га?

– Він під прикриттям, – Мікаса піднесла вказівний палець до губ.

– А, так. Під прикриттям, – кивнув Ерен, взявшись за гребінець. Він був досить вправним у цьому. Не тільки тому, що вже зав’язував Мікасі хвостики і заплітав кіски. У нього самого було довге волосся, яке Ерен часто збирав у ґульку на потилиці. – Ось, готово. Ще щось, пані нінджя?

– Під прикриттям.

– Точно, – серйозно кивнув Ерен. – Нашому пану нінджя ще щось потрібно?

Мікаса помотала головою.

– Тоді ходімо, час зустрітися з твоїми подругами.

***

Леві, тримаючи в руках склянку яблучного соку, спостерігав за тим, як Іззі грається з іншими дітьми. Це було набагато приємніше, ніж бачити обличчя купи якихось незрозумілих типів. Без жартів, Ервін Сміт був справжнім світським левом, але другові іноді бракувало усвідомлення, що не всі такі.

Леві ковтнув трохи соку і подумки скривився, коли побачив Зіка. У нього одразу виникало бажання вмазати цьому типу.

– Все ще ненавидиш весь світ, Леві? – запитав чоловік, одягнутий ніби аристократ початку двадцятого століття.

– Все ще ненавиджу деяких людей, що розповідають про чесну конкуренцію, а насправді користуються брудними методами. – Леві поглянув на нього: – Намагаєшся повернутися до витоків, Елвіне?

Ервін зітхнув, але не став виправляти друга.

– Час від часу корисно повернутися до витоків, так ніщо не заважає бачити власну ціль, – натомість сказав він.

– Хмм, – відреагував Леві. – А, чорт. Твій лєпший друг іде.

Ервін підняв брову і простежив за його поглядом. Зік Єґер наближався до них. Відомий бізнесмен і в деяких випадках конкурент перекидався словом-двома майже з кожною людиною на своєму шляху. Ервін глянув на Леві, що міцніше стиснув склянку і дивився на Зіка так, ніби планував вбивство. Схоже, бурі не минути.

– Ервіне, – кивнув Зік, – Леві. Прекрасний вечір, еге?

– Радий, що тобі подобається, – з ледь помітною усмішкою сказав Ервін.

– Вирішив показати всім свою істинну суть? – Леві говорив рівним тоном. – Костюм мавпи тобі пасує.

– О, дякую. Моєму сину подобається. А ти…? – Зік пробігся поглядом по Леві. – Костюм бізнесмена? Робота не покидає, га?

– О, це костюм бізнесмена, що дотримується чесних правил конкуренції, – Леві подарував співрозмовнику гостру посмішку. – Не те щоб ти знав, що це таке.

Ервін зітхнув, але не став нічого говорити. Зік винен. І мав за це розплатитися. Якщо Зіку Єґеру пощастить, то все обійдеться гострими словами і завуальованими образами. А ні… ну, можливо, тоді на одного конкурента у них стане менше.

– Леві, ти розбиваєш мені серце, – сказав Зік, картинно притиснувши руки до грудей.

– У тебе є серце? – з ноткою насмішки запитав Леві.

– Хаа, ти досі не можеш пробачити, що мені вдалося купити ту ділянку? – Зік відкинув жартівливий тон.

– Та вдавися нею. Імітувати загрозу безпеці дитини лише для того, щоб витягнути конкурента з торгів – чи можеш ти бути ще жалюгіднішим? – Леві гостро глянув на нього.

Ось чому Ервін не втручався. Зік зайшов надто далеко у своєму бажанні і підкупив кількох співробітників дитячого садочку, до якого ходила Ізабела. Ті буквально перед торгами зателефонували Леві і сказали, що його донька зникла. Ясна річ, друг, кинувши все, помчав до дитячого садочка. Прибув він туди одночасно з поліцією. І майже в той же час діти повернулися з прогулянки. Звісно, Іззі була разом з іншими.

Скандал вийшов би ще той – Ервін навіть міг уявити заголовки друкований і електронних видань, – але цю історію зам’яли. Зрештою у всьому звинуватили співробітників дитячого садочка, попри всі їхні свідчення, що таку вказівку їм дала людина, яка заплатила.

Після цього випадку Іззі почала ходити до іншого дитячого садочка. А Леві ще більше незлюбив Зіка.

– Це була ініціатива співробітників садочка, – сказав Єґер, знизавши плечима.

– Ну, так, звісно, – скептичним тоном відреагував Леві.

Можливо, розмова перейшла б на новий виток суперечки, але до них підлетіли Ханджі, одягнуті як божевільний вчений. Не те щоб це сильно відрізнялося від реальності. 

– Хей, Леві, де крихітка Іззі? Ми маємо для неї подарунок, – сказали Ханджі.

– Вона разом з іншими дітьми. Он… – Леві повернувся, щоб показати, і завмер.

Іззі ніде не було видно.

***

Ерен повільно видихнув. Він понад годину супроводжував зграю дівчат, що підходила до будинків зі спеціальними «гарбузовими» табличками, стукали у двері і говорили «пустощі чи ласощі». Спеціальні таблички з намальованими гарбузами позначали домівки, до яких діти могли підходити й отримати цукерки. Перед їхнім будинком теж могла б бути така, якби хтось залишився вдома.

Після завершення прогулянки вони з Мікасою провели кожну дівчинку додому. Ерену довелося кілька разів ввічливо відмовлятися від пропозиції повечеряти разом, і запевняти, що наглянути за групкою дівчаток було нескладно.

– Ну що, повертаємося додому? – запитав Ерен, він нахилився до Мікаси, щоб взяти пакет з цукерками і закинути його в рюкзак. – Підемо цією вулицею чи вийдемо на сусідню?

– На сусідню! Повитріщаємося на багатих! – Мікаса захихотіла.

– Не холодно?

Молодша сестра все ще була у своєму образі нінджя.

– Ні, – Мікаса помотала головою, ховаючи обличчя в шарф.

– Ну, гаразд… Якщо стане холодно, скажи, я взяв худі.

– Угу, – кивнула сестра і взялася за простягнуту руку Ерена.

Вони рушили до повороту, щоб вийти на сусідню вулицю, яка ніби служила межею між районом одноповерхових і двоповерхових будинків. Освітлення там було значно кращим. Ерен крокував і підспівував Мікасі на моментах, коли вона збивалася з пісенькою пані Розі. Як раптом…

Почувся плач.

Спочатку Ерен не зрозумів, що він почув.

Попри не такий вже пізній вечір, вулиця була дивно порожньою. Ліхтарі рівно світили. З деяких будинків долинала музика. Тож на початку тихе схлипування загубилося.

Мікаса раптом припинила співати й ахнула.

– Ерене, глянь! Там пані Розі!

Він різко повернув голову у той бік, куди вказувала сестра. На протилежному боці вулиці, трохи далі від них, стояла дівчинка. Вона здавалася меншою за Мікасу. Можливо, років п’ять. Дівчинка була одягнута у бойовий рожевий костюм пані Розі: кофта, спідниця і лосини. Вона закривала очі руками і плакала.

Чомусь Ерену стало трохи моторошно.

– Пані Розі! – крикнула Мікаса і, висмикнувши руку з пальців брата, кинулася до дівчинки.

– Що… Мікасо, ні! Стій! – Ерен кинувся за нею.

Після перегляду стількох фільмів жахів він мимохідь подумав, що це якийсь монстр. Ну, або якась пастка.

– Хей! Пані Розі! Чому ти плачеш? – Мікаса вже була поряд з дівчинкою.

– Я… я не Розі! Я… я… Іззі! – схлипуючи, відповіла та.

– О, гаразд, – спокійно кивнула Мікаса. – То чому ти плачеш?

– Я… я… я не знаюуууу… де тато! – дівчинка опустила руки і подивилася на них заплаканими очима.

– О, – видихнув Ерен, який підбіг до Мікаси й Іззі. То це просто дівчинка. Звичайна людина. Йому слід закінчувати з фільмами жахів. – А де ви з татом були? – запитав він, опускаючись на одне коліно. Скинувши рюкзак, Ерен дістав паперову хустинку і витер дівчинці обличчя. – Ну, дунь, – він підніс нову хустинку до її носа. Вона висякалася. – Ви гуляли? Ішли додому? Були на вечірці?

– Вечірка… у дядька Е… дядька Елвіна!

– Елвін? – пробурмотів Ерен. Хто це взагалі такий?

Дівчинка – Іззі – чомусь розплакалася ще дужче.

Ерен потягнувся за наступною паперовою хустинкою.

***

Іззі не було ні в будинку, ні на подвір’ї. Батьки занервували, а діти запанікували. Син Ервіна сказав, що вони підбили Іззі піти на вулицю, що розділяла район двоповерхових будинків з одноповерховими. Леві навіть не став чекати інших і негайно помчав туди.

Коли він завернув за ріг, то побачив Іззі. Однак перед нею був якийсь тип, що підносив до обличчя його доньки підозрілу білу штуку.

Леві кинувся вперед.

Здавалося, він в одну мить опинився біля незнайомця. Однією рукою Леві схопив комір підозрілого типа і потягнув того від Іззі, а іншою вмазав йому в обличчя.

– Що… А!

У незнайомця виявилася швидка реакція, він відхилив голову, хоча хлопцю так і не вдалося повністю уникнути удару, але це його пом’якшило.

– Леві! – долинув далекий голос Ханджі.

– Тату! – викрикнула Іззі.

– Не смій бити мого брата, коротуне! – пролунав дитячий голос.

І наступної миті – бам! – його щось ударило по нозі. Леві кліпнув і поглянув туди, звідки долинув голос ще однієї дитини. Там стояла… дівчинка? Вся в чорному і лише на хвостиках були якісь рожеві штуки. Зображена там рожева крапля здалася Леві знайомою.

– Якого х… якого чорта, чувак?! – запитав хлопець, притискаючи до губи білу паперову хустинку.

Леві кліпнув ще раз.

– Що тут відбувається? – запитав він. – Іззі, як ти?

– Тату… ти тут! Я… я не знала… де ти! І… і… я сказала Елвін… І… І…

– Іззі, все добре, – Леві присів, обіймаючи доньку.

– На, – раптом сказав хлопець, простягнувши йому чистку паперову хустинку. Леві підняв на нього брову. Хлопець закотив очі. – Іззі, дунь, – сказав незнайомець, піднісши хустинку до носа його доньки. Іззі слухняно висякалася. – Ось так. Хочеш води? – запитав він, витираючи іншою хустинкою заплакане обличчя. Іззі похитала головою. – Печива? Або цукерок? Мікасо, поділишся своєю здобиччю?

Дівчинка в чорному кивнула головою, а потім додала:

– Там є желейки пані Розі.

– О, желейки…!

Леві відчув полегшення, що Іззі заспокоїлася. І водночас збентеження від того, як спокійно незнайомий хлопець поліз у рюкзак та дістав пакет, який відкрив, а дівчинка в чорному – Мікаса – одразу ж витягнула звідти якісь рожеві штуки і простягнула його доньці.

– Це мені дала тітка Марта. Вона знає, що мені подобається пані Розі.

– Тобі теж? – тихо запитала Іззі, добуваючи желейну цукерку.

– Ага. Ось, у мене гумки з пані Розі. Це Ерен зав’язав. Ерен – мій старший брат, – Мікаса вказала на хлопця поруч з собою, а потім трохи нахилила голову, показуючи хвостики.

– О! – очі Іззі злегка засвітилися. – У тата так не виходить!

Леві випрямився і поглянув на хлопця, Ерена.

– Ти на диво підготовлений, – сказав він.

Ерен, який уже стояв, поглянув на нього, а потім знизав плечима:

– Ніколи не знаєш, коли сестра розіб’є собі коліно, вимажеться або заплаче. Базовий набір завжди має бути під рукою.

– Так… – Леві потер задню частину шиї. – Вибач за це. Я подумав… – він поморщився, – ну, що ти намагаєшся її вкрасти.

– Я… розумію реакцію, вибачення прийнято. Ви не місцеві, так? Я вас тут не бачив.

– Ми з іншого району. Приїхали до Ервіна на вечірку.

– До Ервіна? Ервіна Сміта?

– Ти його знаєш?

– Чув це ім’я від знайомого, – Ерен хитнув головою. – Іззі важко вимовляти літеру «р»?

– Ні, Іззі просто подобається називати його Елвіном, – зітхнув Леві.

– Як так сталося, що вона опинилася тут сама?

– Бо дорослі відволіклися, а діти вирішили підбивати одне одного на дурні вчинки, – Леві зітхнув, спостерігаючи як Іззі і Мікаса вибирали з пакета рожеві желейні цукерки. – Твоя сестра не з боязких. Ходить на бойові мистецтва?

– Так. Їй це подобається. Крім того, пані Розі вміє битися, тож інших варіантів і бути не могло.

– Хто така пані Розі? – тихо запитав Леві.

– Ти не знаєш? – здивувався Ерен. Леві похитав головою. – Це слиз з ранкового шоу для дітей. Іззі в її бойовому костюмі.

– Я просто купив те, на що вона вказала, – зітхнув Леві.

– Не надто багато приділяєш цьому уваги, га?

– Ну, так…

– Левііііііі! – заверещав голос.

– Ханджі, ми тут! – відповів Леві.

Через секунду з-за повороту показалася людина у білому халаті. Хаджі, задихаючись, бігли до них.

– Хуу… ну ти і швидкий. Іззі, привіт!

– Тітко-дядько Ханджі! – радісно відповіла дівчинка.

Леві відчув ніяковість. Це звертання було результатом його – будемо відвертими, не найкращого – пояснення. На щастя, Ханджі не заперечували проти цього. Ерен і Мікаса з цікавістю подивилися на людину, що нагадувала божевільного вченого.

– О, і привіт вам, незнайомці, – Ханджі, віддихавшись, перевели погляд на нові обличчя. – Ви…?

– Мене звати Ерен, це моя сестра Мікаса. Ми знайшли Іззі, – просто пояснив хлопець.

– О! – Ханджі кивнули і підійшли ближче. – Дякуємо за це! А що з губою?

І, звісно, вони помітили.

– Ну, перше знайомство з… Леві? – Ерен поглянув на нього. Леві кивнув. – Перше знайомство пройшло не найкраще. Але, гадаю, я б теж з підозрою поставився до незнайомого чоловіка, який підійшов до моєї дитини, щоправда, я б не став одразу махати кулаками.

– Леві… – у голосі Ханджі лунало розчарування. І докір.

– Не дивися на мене так, чотириоке створіння. Я вже вибачився.

І це правда. Він вибачився. Леві міг просто взяти Іззі і піти. Чого він стояв тут і чекав?

– Це справді так, – підтвердив Ерен. – Він попросив вибачення, і я прийняв. Усе гаразд, – Ерен усміхнувся. Ну, спробував. Очевидно, розбита губа боліла, бо він зашипів.

– Е, ні, так діла не буде. Ходімо, потрібно обробити рану, – сказали Ханджі, блиснувши окулярами.

– Та вона невелика, – Ерен махнув рукою. – Крім того, нам з Мікасою вже час повертатися додому…

– Леві вас відвезе, – перебили Ханджі.

– Га? – видав Леві.

– Що, якісь заперечення? – Ханджі вперлися в нього поглядом.

– Жодних, – Леві підняв руки.

У будь-якій іншій ситуації він би посперечався з ними, але Леві справді завинив перед хлопцем. Та й Іззі на рідкість активно і весело спілкувалася з іншою дитиною…

– Тоді ходімо. Іззі, тримай подругу за руку. Леві, допоможи Ерену з рюкзаком.

– Та він не важкий… – спробував заперечити хлопець.

– Краще не сперечайся, – тихо сказав йому Леві. – У деяких питаннях вони дуже вперті.

Ерен поглянув на нього і повільно кивнув.  

Їм знадобилося трохи часу, щоб повернутися до будинку Ервіна. Чесно кажучи, якби не скупчення автомобілів, пошуки б затягнулися. У звичайні дні однотипні будинки могли звести на манівці будь-кого, навіть якщо людина знала адресу. Тепер же, коли більшість сімей прикрасили свої домівки до Гелловіна, була інша причина – різноманітність, від якої розбігалися очі.

Тож потрібний будинок вони визначили саме по кількох автомобілях, що стояли поруч. Звичайно, більшість гостей планувала поїхати на таксі, але люди, які від самого початку не збиралися пити алкоголь, як Леві, приїхали на власних авто і так само планували поїхати.

Коли вони зайшли в будинок, Ервін чекав їх на порозі. Друг, попри хвилювання, був хазяїном дому, а це означало, що він мав подбати про гостей.

Він, звісно, зрадів, побачивши їх.

– Ви повернулися! О! – Ервін Сміт злегка підняв брови, дивлячись на Ерена. – А це…?

– Ерен і Мікаса, брат і сестра, вони знайшли Іззі, – коротко пояснили Ханджі

– Дякую вам обом, – привітна усмішка Ервіна стала ще теплішою.

– Де аптечка? Потрібно обробити рану. Леві, як бачиш, знову пустив у хід кулаки, не думаючи, – сказали Ханджі, жестом вказуючи на Ерена.

– А, – з розуміння протягнув Ервін. – Проходьте до синьої вітальні, там нема людей. Я принесу аптечку. Ханджі…

– Ми наглянемо за дітьми. Заодно прочитаємо лекцію про безпечні виклики.

– Безпечні? Ти хоч знаєш, що це таке? – запитав Леві, жестом показуючи Ерену іти за ним.

– Звісно! – Ханджі забрали Іззі з Мікасою і вони утрьох пішли до зграйки дітей, що тепер бавилася під наглядом дорослих.

– А тут досить людно, – зауважив Ерен, коли вони зайшли до безлюдної синьої вітальні. Він краєм ока помітив скупчення гостей.

– Ервін вміє у спілкування з людьми, тож користується кожною нагодою, щоб налагодити зв’язки, – пояснив Леві і поглянув на хлопця.

Він уже помітив, що Ерен вищий за нього. Це було складно не помітити. Однак світло вуличних ліхтарів не змогло підкреслити кожну деталь зовнішності хлопця. Тепер Леві чітко бачив, що Ерен мав темно-каштанове волосся, а не чорне. Воно було зібране у ґульку на потилиці. З ґульки вже вибивалося кілька пасом – і Леві спіймав себе на думці, що хотів би торкнутися їх.

Очі Ерена виявилися зеленими, а не сталево-синіми, як здалося на вулиці. У них блищали срібні і блакитні іскорки. Леві подумав, що йому б ніколи не набридло дивитися в такі очі. Риси злегка засмаглого обличчя були правильними, ніби хтось ретельно вимірював їх, щоб створити когось такого привабливого. Прямий ніс. Пухкі губи. Лише ранка на нижній губі псувала всю цю красу.

– Леві! – раптом він почув голос Ервіна. – Ось аптечка. Перепроси і подякуй йому, – тихіше додав друг.

– І без тебе знаю…

– Скористайся моментом. Нечасто випадає можливість побути з таким красенем, – Ервін Сміт підморгнув йому.

Леві сердито глянув на друга. Про що тільки Ервін думає? Він не збирається…

Повернувшись, Леві поглянув на Ерена і завмер. Хлопець дивився на нього злегка схиливши голову на бік. Це було… чарівно. Леві здивувався власній думці. Він рідко про когось так думав.  

– Влаштовуйся на дивані, я подивлюся, що в аптечці.

– Це всього лише подряпина, вам усім справді не потрібно так через це перейматися, – сказав Ерен, сідаючи на диван. Він дістав смартфон і почав щось писати.

– Переписуєшся з дівчиною?

– Що? А, ні. Я ні з ким не зустрічаюся. Написав мамі, що ми зайшли до знайомих, тому трохи затримаємося, так батьківський чат не стане викликати поліцію.

– Вони таке можуть? – Леві мимоволі відірвався від аптечки і подивився на Ерена. Батьківський чат? Цікава ідея…

– Так, батьки у чаті знають, кого ми проводили додому останніми, їм також відомо через скільки ми маємо прийти до себе. Тож якщо від нашої мами не буде повідомлення про те, що ми з Мікасою повернулися, всі стоятимуть на вухах.

– Це досить… надійно, – Леві кивнув. – Але тобі, мабуть, незручно через такий контроль…

– О, ні, це через молодших дітей. Зазвичай хтось з батьків відповідає за нагляд і все таке. Сьогодні черга нашої мами, але їй довелося поїхати у справах, тож я взяв цей обов’язок на себе. – Телефон дзенькнув. Ерен поглянув на екран. – О, мама вже написала їм. Хм…

– Що таке? – Леві підійшов до хлопця, тримаючи в руках ватку й антисептик.

– Не думав, що батьківський чат так за мене хвилюватиметься, – Ерен похитав головою і показав йому скриншот.

– Ну, іноді від студентів очікують, що вони гулятимуть аж до ранку, – Леві, прочитавши, що там написано, відчув якесь незрозуміле полегшення. – Отже, тобі двадцять? Мені здалося, що ти молодший…

– О… Це комплімент? – невпевнено запитав Ерен. – Але так, мені двадцять. Навчаюся в університеті. А також працюю на неповний робочий день. А ти?

– Маю невелику справу. Гадаю, мене можна назвати бізнесменом, – усміхнувся Леві і знизав плечима.

– Ага. А вік? Дружина?

– Мені двадцять вісім. А дружина… я розлучений. З колишньою дружиною не бачився вже років два.

– О. Ця тема не надто приємна?

– У минулому я б сказав так, але зараз я сприймаю все набагато легше. Розлучення було… дуже некрасивим. Між нами йшла боротьба за те, з ким залишиться Іззі. Колишня одного разу навіть спробувала найняти людей, щоб викрасти мою доньку.

– Ну, тепер твоя реакція стає зрозумілішою, – пробурмотів Ерен. – Ой!

– Боляче? – стурбовано запитав Леві, відсунувши ватку. 

– Та ні, це мене просто заскочило зненацька, – Ерен усміхнувся і похитав головою.

– Що ж, потерпи трохи, – сказав Леві, обробляючи ранку. Закінчивши з цим, він злегка подув. – Краще?

– Мм… так. – Ерен кілька секунд дивився в очі Леві. – Це…

Договорити він не встиг, бо хтось відчинив двері і голосно покликав:

– Ерене?!

Вони з Леві швидко відсунулися один від одного.

– Зіку, зовсім не обов’язково виламувати двері, – сказав Ерен.

– Ти справді тут! – Зік, повністю ігноруючи Леві, зробив кілька широких кроків, простягнув руки і міцно обхопив Ерена. – Я бачив Мікасу. Вона сказала, що ти теж тут. Що сталося? Ти не хотів іти на вечірку зі мною.

– Чому я маю йти на вечірку, де нікого не знаю? Та відчепися, ведмедю, – Ерен спробував відштовхнути Зіка.

– Це костюм мавпи.

– Тоді відчепися, мавпо, – з нотою роздратування сказав Ерен. – Брате, годі, ти поводишся так, ніби ми рік не бачилися.

– Нарешті ти це сказав! – Зік негайно відпустив його.

– Чому ти так радієш кожного разу, коли я називаю тебе братом?

– Ти рідко це робиш.

– Ти рідко на це заслуговуєш.

– О, це так жорстоко, – драматичним тоном сказав Зік, картинно притискаючи руки до серця.

– Переживеш, – холодно відрізав Ерен.

– Ви двоє… брати? – вловивши момент, коли розмова між цими двома на секунду завмерла, запитав Леві.

– Так, це мій молодший брат, Ерен Єґер, – сказав Зік, широко всміхаючись.

– Так, це мій старший, єдинокровний, – останнє слово Ерен підкреслив, – брат, Зік Єґер.

– То у вас спільний батько, – з розумінням кивнув Леві.

– Так, – погодилися обоє, але в їхніх голосах звучала якась дивна нотка.

– То чому ти тут, Ерене? – запитав Зік, ніби намагаючись змінити тему.

– Ми з Мікасою натрапили на Іззі, а потім нас знайшов Леві.

– А рана на губі звідки? – Зік злегка примружився за окулярами і скосив погляд на Леві.

– Без поняття, – знизав плечима Ерен. Зік і Леві втупилися в нього. – Я супроводжував Мікасу з дівчатами на полюванні за цукерками, можливо, зачепив себе якось і навіть не помітив.

Ерен, поки говорив, дивився прямо в очі Зіку.

– Гаразд, – зітхнув той. – Тобі допомогти з цим? – він вказав на губи.

– Леві вже обробив ранку, все нормально.

– Тоді я заберу Денні і відвезу вас з Мікасою додому, щоб Карла не хвилювалася, – запропонував Зік.

– Мама знає, що ми в гостях. І Леві сказав, що відвезе нас, – відреагував Ерен.

– Так, – підтвердив Леві, – на знак подяки.

Погляд Зік перебігав з одного на інший. Леві стримував усмішку. Він почувався трохи дивно, але йому подобалося, що Ерен хотів поїхати з ним. Було щось приємне в тому, що Леві міг втерти носа Зік.

– Тоді… хочеш, покличу Денні? – запитав Зік.

– Нащо? Я сам піду привітаюся з ним. Ходімо? – Ерен поглянув на Леві.

– Я поверну аптечку на місце і наздожену вас.

– Добре, – кивнув Ерен на його слова.

Леві сподобалося, яким незадоволеним виглядало обличчя Зік. Він нарешті знайшов його слабку точку. І збирався трохи цим скористатися. Трохи. Леві не хотів, щоб Ерен подумав, ніби його інтерес лежить лише в тому, щоб потикати паличкою Зіка.

***

– Він тебе ударив, так? – тихо запитав Зік, коли вони з Ереном вийшли з синьої вітальні.

– Ну, ударив. Мікаса вже врізала йому у відповідь. Всі борги погашені, – Ерен мимоволі закотив очі. Він любив старшого брата. Попри хаотичну сімейну ситуацію, їхні матері мали теплі стосунки, що в цілому позитивно вплинуло на них. – Його можна зрозуміти, знаєш? Незнайомий тип біля твоєї дитини – хто б зреагував інакше?

– Ну, це так, але…

– Зіку, все добре. Він вибачився, обробив рану і на знак подяки відвезе нас з Мікасою додому. Все гаразд, – Ерен поплескав брата по плечу.

– Ну… у нас з ним напружені стосунки, – з зітханням сказав Зік.

– Я не здивований, – Ерен гмикнув. – Ви дуже виразно один одного намагалися проігнорувати. Що між вами сталося?

– О, ну… – старший Єгер відвів погляд.

– Зіку? – з ноткою підозри у голосі запитав Ерен.  

– Е-е… ну, я зробив одну дурницю?

– Кажи вже, – похмурим тоном натиснув Ерен.

Зік розповів про випадок з дитячим садочком.

– Серйозно, я не знав, що все так обернеться.

Ерен притиснув руку до чола і глянув у бік дітей. Мікаса весело говорила про щось з Іззі. Поруч з ними тупцював світловолосий хлопчик.

– Зіку… я не буду захищати тебе перед нашою сестрою.

– Га? – старший брат не зрозумів.

Ерен показав долонею на Мікасу й Іззі. Дівчатка хихотіли. Зік кілька секунд дивився на них.

– О, – до нього дійшло. – Ох.

– Так. Ох. Тобі краще попросити вибачення. У Леві. І в Іззі. Інакше Мікаса тобі цього не забуде.

– Ерене…

– Ні, я тебе захищати не буду.

– Захищати кого і від кого? – прозвучав за спиною низький приємний голос.

Ерен озирнувся на Леві. Він навіть не помітив, коли чоловік підійшов до них.

– Зіка від Мікаси.

– А що таке? – запитав Леві, дивлячись лише на Ерена.

– Ну, він образив пані Розі. Мікаса такого не пробачить, – Ерен знизав плечима, не реагуючи на стогін брата.

– І як він образив цю пані Розі? – Леві кліпнув. Ця ж пані Розі щось там з ранкового шоу для дітей, так?

– Він образив не саму її, а той образ, який Мікаса має в голові, – Ерен поглянув убік, туди, де Іззі гралася з його сестрою і Денні. – Пані Розі це слиз рожевого кольору, вона може перетворюватися у желейну людиноподібну фігурку. Мікаса ж уявляє, що якби пані Розі була дівчинкою, то мала б руде волосся.

Леві поглянув у бік дівчат.

– О. То Іззі для неї як живе втілення пані Розі? – запитав він.

– Угу, – Ерен кивнув. – А він, – його палець вказав у бік Зіка, – утнув дурницю.

Леві нехотя перевів погляд на іншого Єґера.

– Так… так, винен. Мені дуже шкода, Леві, – сказав Зік, піднімаючи обидві руки. – Я не мав цього робити. Це було обурливо і недалекоглядно з мого боку. Прийми мої найщиріші вибачення.

Леві завмер, приголомшено дивлячись на Зіка. Цей той самий Єґер, який усміхався йому в лице і навіть не думав визнавати, що його вчинок був огидним? Що тут сталося?

– О? О! Що ми чуємо? – ніби з повітря з’явилися Ханджі. – Зік просить вибачення? Небо на землю упало? – вони показово глянули у вікно.

– У нього немає іншого вибору, якщо він не хоче накликати на себе лють нашої молодшої сестри, – сказав Ерен.

– Га? – Ханджі переводили погляд з одного на іншого. – Ви – брати?

– Так, у них спільний батько і різні матері, – сказав Леві. – Що ж, Зіку, я подумаю над тим, щоб прийняти твоє вибачення.

– Справді? – той зрадів. – Чи можу я вибачитися і перед Іззі теж?

– Не сьогодні, – відрізав Леві. Йому був потрібен час, щоб переварити цю ситуацію.

– Гаразд, – кивнув Зік. – О, Денні, ти прийшов до нас?

– Угу, – кивнув син Зік. – Привіт, Ерен! – радісно вигукнув хлопчик.

– Привіт, Денні, – Ерен опустився на коліно і розкрив обійми. Хлопчик негайно в них влетів. – Як у вас тут справи?

– Все чудово! Іззі тут, Мікаса тут і ти теж тут. – Денні трохи відхилився назад і широко йому всміхнувся. – Ти не в костюмі? – хлопчик нахмурився. 

– О, я в костюмі турботливого батька, – відповів Ерен, випускаючи племінника з обіймів. – У мене навіть є з собою рюкзак з усім необхідним. Серветки, хустинки, пластирі.

Денні захихотів на це. Він розкрив рота, щоб сказати щось по-дитячому мудре, але до нього підбігли дівчата і потягнулися з собою гратися.  

***

Почувши шурхотіння, Леві скосив погляд на пасажирське сидіння. Ерен, який сидів поруч, злегка вивернувся, щоб зробити фото Іззі і Мікаси, які були на задньому сидінні. Погляд Леві мимоволі притягнуло до дзеркала заднього виду. Дівчата, пристебнуті ременями безпеки, міцно спали, притулившись одна до одної, і якимось дивом вони вмудрялися не випускати з рук пакети з цукерками, що дав Ервін.

Ерен, широко усміхаючись, тицяв і тицяв в екран смартфона. Раптом хлопець глянув на нього і підморгнув.

Леві постарався знову зосередитися на дорозі.

Думки нагадували величезну кількість коропів, яких запхнули до крихітного озерця. То одна, то інша вискакувала на поверхню, виблискуючи сріблястою лускою. Леві постарався вибудувати з них ланцюжок.

Йому довелося зійтися з Зік в словесній баталії, щоб відвезти Ерена з Мікасою додому. Старший Єґер явно не бажав поступатися. Попри все, коли настав час гостям роз’їжджатися, Зік почав наполягати, що він відвезе молодшого брата і молодшу сестру. Леві відчував усередині неабиякий спротив до такого розвитку подій. Йому хотілося відвезти їх, бо це… могло створити можливість. Однак без втручання Ерена, який, очевидно, володів якоюсь магією, цього б не сталося.

Леві не знав, що той сказав старшому брату, але Зік Єґер відступив.  

Вони від’їжджали від дому Ервіна одними з останніх. Мікаса й Іззі були неймовірно активними. Обидві дівчини запевняли, що можуть гуляти ще і ще. Спіймати їх і посадити в машину виявилося досить складним завданням. Коли ж це вдалося зробити, то не минуло і кількох хвилин, як вони заснули.

Ось Іззі і Мікаса ділилися якимось розповідями про пані Розі, а через трохи їхні голоси почали ставати все тихішими і тихішими, слова – повільнішими, аж поки з заднього сидіння не долинало нічого, крім сопіння.

Думки Леві знову повернулися до Ерена.

Хлопець ніяк не зреагував на те, що він вибрав довшу дорогу до його дому. Леві дуже хотів, щоб під цим був якийсь підтекст. Щось ще, крім банальної неуважності.

Глибоко вдихнувши, він поглянув на навігатор. Ще кілька хвилин – і поїздка завершиться. Всього кілька хвилин… Леві ніяк не міг зібратися з силами, щоб попросити в Ерена номер телефону. Це було абсурдно. Без жартів. Причина буквально сама пливла йому в руки. Всього лише потрібно попросити Ерена поділитися фотографіями.

Однак Леві все ніяк не міг на це наважитися. Він кілька разів розкривав рота – і нічого не сказав. Зовсім нічого. Леві ніби втратив навіть ті крихти красномовства, які мав.

– Ми на місці, – тихо сказав Леві, дивлячись на будинок, у якому світилося вікно.

– О, справді, – Ерен визирнув назовні. – Дякую. Зачекаєш трохи? Я спочатку віднесу Мікасу, а потім повернувся за рюкзаком, – сказав він, тихо відчиняючи дверцята автомобіля.

– Звісно, – кивнув Леві, згадавши, що рюкзак вони закинули в багажник. – Допомогти?

– Так, буду вдячний.     

У чотири руки вони обережно розстебнули пасок безпеки, притримали пакет з цукерками і, не розбудивши Іззі, забрали Мікасу з машини. Ерен, щоб не розвіяти дрімоту сестри, самими губами подякував і швидко закрокував до будинку.

Леві від автомобіля спостерігав, як хлопець дивовижним чином вигнувся, щоб відчинити двері.

Він підійшов до багажника і вийняв рюкзак Ерена. Весь цей час він запевняв себе, що попросить у хлопця номер телефону, як тільки той повернеться.  

Минуло кілька хвилин. Леві постукував пальцями по рюкзаку. Нарешті двері відчинилися. Йому здалося, що він навіть почув гучне клацання.

З’явився Ерен, а за ним жінка. Мабуть, це була їхня з Мікасою мама. Брюнетка глянула в його бік, усміхнулася і помахала. Леві махнув рукою у відповідь. Жінка щось сказала Ерену і зникла в будинку.

Леві спостерігав, як хлопець підходить. Він говорив собі, що ось зараз попросить номер телефону. Прямо зараз. Ось…

– Дякую, що підвіз нас, – усміхнувся Ерен.

– Е… так, будь ласка, – сказав Леві, відчуваючи, як голова зробилася пустою.

– А також дякую, що зачекав. Ось, тримай, це гостинець, – Ерен простягнув йому пакунок з цукерками.

– О… дякую, – Леві прийняв гостинець.

Ерен прийняв рюкзак з його рук і раптом дражливо всміхнувся:

– Пустощі чи ласощі?

– ... – Леві здивовано подивився в очі хлопцю, що злегка нахилився до нього. – Хіба не я мав це казати?

– Отже, пустощі.

Ерен ще трохи нахилився, зачепив вільною рукою Леві за шию і притиснувся губами до губ.

– Дякую за подарунок, – хлопець, усміхаючись, відпустив його. – Не забудь зазирнути до гостинця, там є щось тільки для тебе, – Ерен підморгнув йому. – Побачимося.

Заціпеніло, Леві провів його поглядом. Коли хлопець зник у будинку, він нарешті отямився. Трохи сильніше стиснувши пальці на пакунку з цукерками, Леві сів у машину.

Кілька секунд він нічого не робив. Потім, пробігшись пальцями по губах, Леві глянув на пакунок. Розкрив його і побачив білий квадратик.

Це маленький аркуш паперу з номером телефону, під яким написано ім’я Ерена і прохання зателефонувати.

Леві мимоволі усміхнувся. Він пробігся пальцями по цифрах.

Далі його черга питати «пустощі чи ласощі». 

~ ~ ~ ~

За помилки й одруки прошу вибачення, потім перегляну та виправлю.

У мене є Patreon і Банка. Можете підтримати копійчиною і отримати за це добрячки: замовити якийсь твір (написати або перекласти) або прискорити написання вже опублікованих, але ще не закінчених творів.

Переклади романів і мальописів.

Для непрямої підтримки можете прогулятися по сайту. 

Коментарі

Популярні дописи з цього блогу

Китайські звуки

Передача китайський звуків українською. І не тільки звуків.

Підготовка до весілля

– Рожевий виглядає гарно.

Несподіванка

Шістнадцятилітній Северус терпіти не міг відпрацьовувати покарання після уроків.